Сенека вітає Луцілія!

Тебе тривожить, — пишеш ти, — результат судового процесу, яким погрожує тобі лють супротивника; і ти гадаєш, ніби я стану тебе переконувати, щоб ти розраховував на краще і втішався приємною надією. Адже яка потреба накликати біду і передбачати все, що нам і так скоро доведеться витерпіти, навіщо зараз псувати собі життя страхом перед майбутнім? Дурно, звісно, почуватися нещасним через те, що колись станеш нещасним. Але я поведу тебе до безтурботності іншим шляхом. Якщо ти хочеш позбутися будь-якої тривоги, уяви собі, що те, що тебе лякає, станеться неодмінно, і якою б не була біда, знайди їй міру і зваж свій страх. Тоді ти напевно зрозумієш, що нещастя, якого ти боїшся, або не таке велике, або не таке тривале. Недовго знайти і приклади, які зміцнять тебе: кожен вік дає їх. До чого б ти не звернувся пам'яттю — у нашій державі чи на чужині — ти знайдеш душі, великі або завдяки природній силі, або завдяки вдосконаленню. Якщо тебе засудять, хіба чекає на тебе щось важче за вигнання чи в'язницю? Чи є щось страшніше, ніж тортури вогнем, ніж загибель? Візьми будь-яке з цих лих і назви тих, хто їх знехтував: тобі доведеться не шукати імена, а вибирати. Рутілій переніс своє засудження так, ніби найважчою була для нього несправедливість суддів. Метелл переносив вигнання мужньо, а Рутілій навіть з охотою. Перший подарував своє повернення республіці, другий відмовив у ньому Суллі, якому тоді ні в чому не відмовляли. Сократ розмовляв і в темниці, а коли йому обіцяли влаштувати втечу, він не захотів іти і залишився, щоб позбавити людей страху перед двома найважчими речами — смертю і темницею. Муцій поклав руку на вогонь. Жахлива мука, коли тебе палять, але ще жахливіша вона, коли ти сам себе палиш. Ти бачиш, як людина неначитана, не озброєна для боротьби зі смертю і болем жодними настановами, але зміцнювана лише військовою стійкістю, сама себе карає за невдачу! Він стоїть і дивиться, як з його руки на ворожу жаровню падають краплі, і не прибирає її, згорілу до кісток, поки ворог не забирає вогонь. Він міг би діяти у чужому таборі з більшою удачею, але з більшою мужністю не міг. Поглянь, адже доблесть гарячіше прагне прийняти удар на себе, ніж жорстокість — завдати його, і Порсенна швидше пробачив Муцію намір убити його, ніж Муцій пробачив себе за те, що не вбив.

— «Ці історії, — скажеш ти, — переспівані в усіх школах! Коли справа дійде до зневаги до смерті, ти почнеш розповідати мені про Катона». — А чому б мені і не розповісти, як він тієї останньої ночі читав Платона, поклавши в узголів'я меч?